До Тараса в гості

    

         Є час жити звичайно й буденно. А є час жити по-особливому.Надворі 2014 - й,особливий, і особлива революція, і особлива дата - 200 років з дня народження Шевченка .Співпадіння ? Не думаю. Просто час прийшов. Чи ми подорослішали, чи порозумнішали, чи просто стало актуальним...хай там як,але вірші Шевченка почали пробирати  до мурашок .
         Ще раз і ще раз руки тягнулись до Кобзаря.Здавалося б ,ще пару років тому, я перечитувала своїх улюблених "Лілею" і "Відьму" , а про те,щоб знати уривки з "послання і мертвим і живим..." й гадки не було.  А зараз, знову і знову перечитаєш вистаждані рядки,за які було заплачено здоровям та  свободою, і гострими стрілами пробивають душу пророчі слова.

..до мурашок

          Усе зараз в Україні по-особливому.  Особливий тут  запах - запах нескоренності. Особливі кольори  в повітрі - кольори непереможності. Особливі усмішки на обличчях - усмішки щирості й віри. І особлива мова- мова гордості й відваги. Починаєш справді розуміти,наскільки особливий твій народ. Наскільки талановитий і добрий. Наскільки він сміливий і відвертий. Наскільки безпосередній і добрий.

У музеї

         ...450 сходів. Гвоздика в руках. Йдемо на зустріч до пророка. Так, зараз розумієш значення цього порівняння,як ніколи раніше. Удари литавр , хор бандуристів і свист українського стягу, що граєтьсяз вітром. Широченний Дніпро,схили і поля. Великий музей, чисті клумби і ласкава погода. Красиві козаки і пісні сильних чоловічих голосів. Усе піднесено і радісно.Але  от старенький дідусь починає  читати  вірша...просто так, по-наївному виразно й по-мудрому спокійно...І дивишся у його очі, що бачили війну, голод і розруху. Очі, що прожили чесно і віддано. І болить. Нестерпно болить..По- справжньому болить, бо хочеться щоб хоч під кінець життя ці очі побачили щасливу Україну. І щоб побачив щасливою її Тарас,  і врешті- врешт заспокоївся і спочив...

Ще мамин Кобзар

Бандуристи

перечитую..знову і знову

сакрально-сильно

усе, як заповідав