Строптивий Свидовець

Вдох-видох....Навіщо люди придумали слова? Адже ними навіть сотої долі емоцій і вражень не передаси.
Довгі збори і зважування кожного граму. Велика відповідальність,адже йдуть люди,що ні разу не ходили в похід,навіть більше- жодного разу не їли каші з казанка. Промічений маршрут, посушені овочі і  до дрібниць прорахований кожен день. Вирушаєм!

День перший.Вгору і тільки вгору. Все почалось із резинового автобусу. 2,5 години під барикадою з рюкзаків. На горизонті зявились засніжені гори і почалась тривога. Ми ніби й морально підготувались до того, але наскільки глибокий сніжний шар-тільки  Богу відомо. Нарешті вилізли з автобусу, дали водію "на солярку" ,перекусили,сходили "на дорожку" і почали підняття. Погода була чудова. Жарко, легенький вітерець,потічки і радісна бесіда. Через годинку ми почали втомлюватись Після річної перерви набір висоти давався важкувато. Але до вечора ми дійшли до г.Драгобрат і почали обживаться. Розпалили вогнище,трохи поморосив дощик, наварили смачнючої каші і вже передчували смак гаряченького чаю, аж поки не згадали,що весь чай у людей,які мали приєднатись до нас згодом. Але нічого. Знайшли 3 пакетика чаю "Бесіда", натовкли індійських спецій і посмакували гарячим напоєм. Трохи пограли на гітарі і  в крокодила і вирішили вже лягати спати,бо за день геть змучились.
День другий. Американські гірки. Вночі було холодно. Трохи розчарувалась в новому спальнику. Можливо ще не призвичаїлась, можливо щось інше,але змерзла добряче. Ще більше підпортив настрій дощ,який все посилювався. Повіривши в чудеса ми стали в коло і почали проганяти дощ...і знаєте що? Не надовго ,але у нас вийшло).Вирішили швиденько тікати від нового дощу,але він все-таки нас наздогнав. На Дргобрат ми підніматись уже мокрі..На Перемичці зустріли "колег",перекинулись словом і рушили далі.Обійшли гору Стіг ,полюбувались на Близниці, погрались в сніжки і потроху почали розуміти,що до наміченої стоянки ми не дійдем сьогодні.  Стали сперечатись і вирішувати. Жару в вогонь додали мітки іншого кольору і нерви були на межі. Шалено боліло коліно і взагалі відмовлялось згинатись. Але ми дійшли до чудового місця .  Назвали його "Українська Норвегія". Оце той момент, коли слова безсилі. Невеличка полонинка,оточена з усіх боків горами і прізвами. Сосни і смачнюча кава від Валерки. Живописний захід сонця і класичний вечір туристів- з піснями під гітару,чаєм,згущенкою, сміхом і жартами,зрозумілими лише тим,хто був у горах.
День третій. Гора вбивця. Вночі знову було холодно. Нило коліно.Не було води. Їжу готували на розтопленому снігу.Йшли бадьоро,звичайно ,наскільки це дозволяла фізична втома.Але щось так захопились, що заблукали) І отут почались пригоди. Перши раз не туди, другий,третій і врешті решт,пройшовши вирубку лісу ми просто дійшли до тупіка. Повертатись ,звичайно,ніхто назад не хотів. Вирішено було йти навпростець до с. Яблуниця по супермега крутому спуску.Не знаю,як наважилась і пішла, але вже через 200 метрів спуску під кутом 70 градусів з правою ногою,що не згиналась я зрозуміла,що це було "опрометчіво". На деякий час це все почало сприйматиь як атракціон і чудова пригода, але коли руки вже були геть пожалені кропивою і пошкрябані ожиною, а гора все не закінчувалось, в голові почали зявлятись думки,що це шлях в пекло. Але на щастя ми почули Валеркін голос. Брутальний, і такий порібний в той момент. На душі стало спокійніше- ми не самі тут). Але наша радість одразу розчинилась,як ми побачили голу дорогу  і річку внизу. Мялись-мялись,але робити нічого,треба йти. Безкінечно дякую Сашку, що він відважився тащити мій рюкзак,то я якось спутилась,але налила води в черевик. Почекали решту.Останнім спустився Колобок і з блаженно-щасливим обличчям дістав настоянку глоду з кишені)))))Ми вижили.Нам назустріч вийшов Макс і було вирішено сьогодні вже нікуди не йти. Наші прекрасні хлопці сходили в село по молоко,ми наварили масали, висушили речі на сушарці імені Наташи і повкладали свої натоптиши спочивать.
День четрертий. Німецька Мокра. Зрозумівши,що ми остаточно зійшли з маршруту,ми вирішили поімпровізувати, і піти геть іншим шляхом. Все наче було добре..але на шляху зявилось село Німецька Мокра,яке повністю оправдало свою назву. 9 км під дощем. Відчувала себе зомбі із заданою програмою.Навіть зупинитись сил уже не було.Єдиною розрадою стала смоктулька на паличці. Коли стало зрозуміло,що дощ не збирається закінчуватись, і сил йти далі нема, ми придумали  пройтись по хатам і проситись на ночівлю. Я звичайно розуміла,що Колобок з порваними на самому цікавому місці  штанами і сонцезахисними окулярами в дощ, і я в плащику гнома не дуже внушали довіру місцевим,але робити було нічого. Та нам пощастило.Безкінечно пощастило.Перша хата, в яку ми зайшли, виявилась покинутим КПП. Буржуйка,стіл і ліжко. Сміттєвий ящий і графік чергування.Згідно нього  3 травня мав чергувати єгер Бігун. Недовго думавши ми все ж вирішили зупинитись на ночівлю там. Почали розміщуватись, аж тут прибіг єгер Бігун. Мабуть наша кількість ( 15 чоловік) його трохи шокувала, він лише запитав чи є у нас дрова, і скрився на горизонті, повністю виправдовуючи своє прізвище.Якийсь день виправданих назв))) Понамазували паштетом бутерброди,наваривши чаю на горілці, пройшовши Сашунін тест ми повмощувались спати. І всі так солодко сопіли,доки місцевим хлопцям не захотілось продовжити гуляння після дискотеки.По черзі вони заходили до нас в хатку щоб подивитись.Врешті решт,зрозумівши,що з нас сонних багато не візьмеш вони поїхали святкувати далі в інше місце,а ми досипати.
День пятий. Гора Слизняк. Після дощу все гидозно розмокло і всі доріжки перетворились на суцільну болотяну масу. По-дивному маркований маршрут,перелази через річки і рідкісні міточки. Година,- і ми дійшли до полонини Прислоп. Поїли,і довго не розсижуючись вирішили бігти далі.Якось швиденько все це вийшло.Чи то ми вже були такі  про-туристи,чи просто хотілось пошвидче прийти, але до обіду ми вже були в Колочаві.Довго думали чи йти ночувати в туристичну базу,чи в палатках, і скрежачи зубами,я все-таки погодилась на останню ніч в палатці. Але як же важко було відмовлятись від мякого ліжечка, коли воно було так близько. На місці нашої локації виявилось мінеральне джерело,пахнуче сірководнем. Я так і не наважилась спробувати.І мабуть,славаБогу. Ми стояли біля недобудованої цегляної хати і дівчата влаштували дискотеку на її другому поверсі. ) Вставати нам потрібно було о 3 ранку,щоб встигнути на місцеву маршрутку, тому вирішили лягати пораніше.Але ж лягати- це не заснути...
День шостий. ....Здалось,що тільки я заплющила очі, одразу почула голос Макса "Всеобщая мобилизация". Супершвидко,за20 хв ми всі зібрались,натягли ліхтарики на лоба, і як справжні мандрівники вирушили в темінь ночі. На зупинці запалили бенгальські вогні і потроху почали прощатись з гірськими хребтами.Автовокзали Межигіря, Долини і Івано-Франківська.Повне виснаження і очікування потяга. Довга нічна розмова і початок нової сторінки в житті. Далі буде)