НапівПариж

Усвідомлювати те,що Чернівці місто особливе, починаєш уже з купівлі квитків. Туди їде один-єдиний і найдорожчий потяг.

Вокзал зустрічав нас похмурим і морозно-мрякливим ранком. В хостел нам потрібно було аж на 12,тому у нас була ще купа часу для розглядування центру і біляцентрових околиць. Вулиця,що вела до центра,плавно піднімалась вгору. Йдучи неспішно,ми намагались із перших хвилин відчути аристократичну атфосферу Чернівців,про яку всі так багато кажуть. Вузенькі тротуарчики,вулканічна бруківка,залишки барельєфів на жилих будинках,паралелі тролейбусних проводів і практично повна відсутність політичної агітації робили цей суботній ранок зовсім не схожим на звичні київські.

На центральній площі гордо красувалась рашуша із надихаючим девізом "Спільними зусиллями"- те,чого так не вистачає зараз нашій державі. Перед нею- квіти героям Майдану. Обабіч на російському банку напис "не годуй окупанта". От власне і все,що нагадувало,що ми зараз в Україні в 2014-му році.Все інше відносило нас в минуле. Чернівці і його містяни вели себе так, ніби час зупинився 100 років тому.Ніби  по вулицям досі їздять екіпажі, ніби благородне товариств досі  зустрічається за кавою обговорити останні новини і,ніби досі тут можна зустріти  Ольгу Кобилянську і Лесю Українку.

 Величезна кількість кавярень,книгарень,музеїв,кінотеатрів, і ,звичайно театр. Про Чернівецький театр можна розповідати безкінечно.Нам пощастило відвідати виставу у цій "маленькій копії Віденського театру". Так сталось,що опалення було лише на першому поверсі,і нам знову пощастило- нас посадили в ложу, з якої ми мали молживість насолоджуватись прекрасною виставою....Виставою...Виставою? Ні, це слово зовсім не підходить.Для того,щоб охарактеризувати наскрізь пронизане  першокласний гумором, талановитими акторами і надоригінальною  постановкою дійство,потрібне якесь нове слово. Сказати чесно,театрами я балувана.Здивувати мене важко.Але "Інцидент" був чимось наскільки незвичайним і цікавим,що я набираюсь наглості напористо пропонувати його всім,хто збирається їхати у Чернівці.Бути у місті і не сходити в один з найкращих європейських театрів- значить дарма витратити час!

Оглядаючи центр ,звичайно,хотілось пошвидче побачити легендарний Університет. Знайшли ми його досить швидко і, ні на хвилину не розчарувались.Він був саме таким величним,незворушним,по-осінньому мудрим і по-чернівецькі красивим, як ми і уявляли. В Університет- колишню резиденцію -нас не пустили,але щоб осягнути його цінність достатньо було просто постояти поруч, Суворість цегляних стін в поєднанні з вишуканою легкістю і ажурністю кованих решіток,райдужне сяйво черепиці,гра сонця на відвісних куполах сприймалась із непідробним захопленням і створювала навколо якусь атмосферу всепереможності краси і добра.

Повернувшись у хостел зустріли господиню,яка розповіла нам про Чернівецьку таємницю- щодня,рівно о 12-й з ратуші виходить чоловік, в національному гуцульському костюмі і на трубі грає "Гуцулку Ксеню", і що після того можна попроситись в ратушу на оглядовий майданчик. Окрилені такою можливістю ми раненько встали і за пару годин вже сиділи на лавці в очікування обіцяної музичної паузи. Та тут Чернівці подарувало нам ще один подарунок- до нас підійшла незнайома жінка,представилась екскурсоводом і запропонувала безкоштовну екскурсію. Як виявилось,мерія Чернівців оплачує отакі пізнавальні недільні подорожі містом для всіх бажаючих .Оскільки окрім нас бажаючих не було, то разом подивившись на гуцула з трубою вирушили листати сторінки чернівецької  історії .З екскурсоводом нам дуже пощастило. За 3 години в мене ні разу не було приступу нецікавості. Як виявилось,місто багато разів було під окупацією різних держав,тому залишається аполітичним і по сьогоднішній день. А того шарму,яке зараз є у міста йому додала австрійська окупація. Саме від неї- і любов до кави, і шанування літератури і цінування якості.Ми неспішно проходили по місту,то озираючись на право,то повертаючи голову на ліво, і нас не покидало відчуття ніби ми таки повернулись на століття назад. Театральна площа,Єврейська школа,Будниок-корабль,Вірменська церква, Готель Брістоль,Філармонія- все було наскільки самобутнім,просякнутим аристократичним духом і небажанням розуміти смутну реальність.
Ввечері ,коли загорілись вогні, і люд повиходив на вулиці в голові чітко з'явилось усвідомлення того,що Чернівці таки винайшли машину часу. Мабуть звідси - неквапність жителів,і їх уміння насолоджуватись теперішнім часом і тверде знання своє неповторності.
Обов'язково відвідайте Чернівці,адже це місто дає потужний поштовх для того,щоб дати відповідь на питання :" Ми живемо ?Чи за місцевою біганиною і метушнею просто робимо вигляд ?"