Скелі Довбуша- Кам'янка - Тустань-Сколе
Сьогодні цей маршрут не надто популярний. Історичні місця незаслужено забуваються , і ми шукаємо чогось екзотичного, не роздивившись як слід своє, рідне.Це дороги, по яких ходили легендарні опришки і не менш відомі герої УПА.
Скелі Довбуша
Добратись до скель, в принципі, не важко, якщо знати кудою йти. Ми ж не знали.Приїхали в Сколе на потязі, потикались в різні сторони і знаючі люди підказали їхати до Труханіва. Маршрутка їхала швидко, "Картографія" обіцяла безліч маркованих маршрутів , а куплене молочко додавало сил. Проте,пройшовши до кінця села міток ми так і не побачили. Пішли навмання кудись " в ту сторону". Йшли по широкій гарній стежці, пройшли кілька величезних кам'яних брил, і вже було подумали, що прийшли. Хоча побачене зовсім не було схоже на картинки з інтернету. Тому вирішили шукати далі. Трохи поблукали по лісу, поки, на щастя, не зустріли місцевих. Чоловік з лисичками вивів нас прямо до центрального входу. Як потім виявилось, заходили ми зовсім не з тої сторони, і Картографія нахабно брехала.
| Серед Скель |
Пару столиків з навісами, однокімнатна церквушка, трійко коней слухняно возять всіх охочих. Стенд наукового обгрунтування, звідки взялись скелі, робив спробу зруйнувати казку. З усіх сил противлюсь, бо я ж точно знаю, що то не просто камінці.
Всі ми з дитинства чули історії про легендарних опришків, які забирали у багатих і віддавали бідним. Всі ми дивились численні передачі, дослідження про те, ким же був Довбуш і як він помер. Проте ніщо не замінить на власні очі побачені валуни й обриви, які перестрибували безстрашні опришки. Опришки, яких не могла піймати ані армія, ані люті пси, ані прокляття паничів.
Так-сяк роздивившись місцевість, ми вибрали місце для намету. Благо, туристів було не багато і ми могли ставати де хотіли. Поївши гречки з квасолею, відкриваю куплену біля скель брошурку, і присьорбуючи чаєм читаю: " Довбуш був високим, темноволосим, плечистим,з усміхненим обличчям і проникливим поглядом. Носив шапку з павичим пером, мазану сорочку, широкий пояс, за ним- два пістолі, порохівниця, капшук на тютюн.Носив червоні штани і був взутий у постоли". Трохи згодом ми пішли слухати випадкового екскурсовода. Він тицьнув на одну зі скель і сказав, що та називається " Голова Довбуша" . Хоча на опис з книжки вона була зовсім не схожа. Ані шапки, ані павичевого пера, ані усмішки.Хто придумує ці назви?
| Слухаючи камінь |
Спалось на диво спокійно. Взагалі, варто сказати, що Скелі досить специфічне місце. Відчуваєш внутрішній спокій. Ніби тебе хтось охороняє. Не страшно дивитись вниз з обривистих скель, не страшно перестрибувати з камінця на камінець і навіть не страшно вночі виходити з намету.
| Скеля "Голова ДОвбуша" |
Назад ми йшли вже маркованим маршрутом. Повернулись у Труханів і чекали автобуса. Ходять вони 4-5 разів на день, тому виїхати не велика проблема.
А наш шлях далі лежав на водоспад Кам'янку.
Водоспад Кам'янка
Ми доїхали до Дубина і там пару кілометрів протопали дорогою з узбіччями , порослими хвощем і м'ятою.Коли ми нарешті наблизились до водоспаду, склалось таке враження, що весь Сколівський район приїхав купатись. Дівчата йшли в купальниках, а чоловіки, не соромлячись пузця, чимчикували з рушником на плечах.
| Водоспад Кам'янка |
| Озеро Мертве |
А зранку була вівсянка, какао і ліниві збори до Тустані.
Тустань
Тустань функціонувала ще з 9 століття до нашої ери. Була святилищем, оборонним і митним пунктом, фортецею. Через неї проходили торгові шляхи і грошові потоки. В пік свого розквіту це була п'ятиповерхова споруда.
| Тустань |
| Краєвиди Тустані |
| Ховаючись між кмінням |
Зранку ми не могли зрозуміти що так погано пахне. Але Іра скористалась дедуктивним методом і виявила гидозний гриб. Він був настільки омерзітельний, що навіть на гриб схожий не був. Але часу роздивлятись у нас не було ,і ми поспішили на автобусну зупинку.
Звичний вібромасаж карпатськими сидінням, дві години дрімоти в автобусі, і ми у місті Сколе.
Підкріпились батончиками, і пішли штурмувати Парашку.
Місто Сколе. Гора Парашка
Місто Сколе знамените діяльністю нескоренних героїв УПА. Вони ховались в лісах Сколівських Бескид, переносили там заборонену літературу і загартовували свій дух в походах пластунів.От і нам вдалось трохи перевірити своє терпіння і витримку, в пошуку дороги на Парашку.
Я заздалегідь готувалась до гіршого,оскільки, чекаючи на подорож , начиталась про численні блукання навколо Парашки і відсутність маркування. Але пару міток ми все-таки знайшли і з гордо задертою головою пройшли повз групу розгублених туристів. Але щастя наше було недовгим. Пару кущів малини, і стежка стала непомітною. Це якась магія карпатських стежок. Зараз є, а за хвилину - немає. Але ми не здавались. Іра рішуче вела нас вперед. Ми крутили карту і розуміли , що йдем не туди. Але бажання вишкребтись на цю Парашку не давало спокою. Тут Іра пішла в розвідку. Піднялась по одній стежці, а коли почала спускатись, вийшла зовсім в інше місце, хоча , по її слова, йшла тією самою стежкою. Вобщем началась якась чертовщіна. Ми повернулись до початкової точки підйому, вже думали було плюнуть на цю гору, аж тут я, на свою голову, побачила "мітку". Чого я вирішила, що це була саме мітка, і саме на Парашку, одному Богу відомо. Але скерувала - вперед. Перейшли річку, вилізли на схил, і я побігла на звук вирубки лісу. Спитала у лісорубів- куди на Парашку? Вони показали напрямок, сказали що туди кілометрів вісім, і що там є мітки. Повіривши в щасливий випадок, ми чимчикували на гору. Щоб сказати, що дорога була поганою- не сказати нічого. Стежки практично не було. За дві години ходи ми побачили аж ДВІ невразумітельні мітки. По бокам росли борщівники в мій зріст . Іра поразказувала мені про них страшилок, і я намагалась проскочити такі ділянки як найшвидше. В повітрі відчувався скорий дощ, парило, вершина була незрозуміло де, і через кілометр ми б увійшли в хмару. Тому поївши казінак, познімавши з себе кліщі, ми повернулись назад.
Геть розчаровані у Скільському хребті, в пошуках місця під намет ми помітили КПП "Сколівські Бескиди" і вирішили спитати там . Люб'язні тітоньки намагались пояснити дорогу, і ми ніби й зрозуміли, але у чим більшої кількості людей ми потім питали "Як вийти на Парашку?"- тим різноманітнішими були відповіді. Словом, ми набрали у пляшки "Нафтусю" і пішли готувати пшоно з грибами.
Перед сном ми постановили, що зранку залишим речі в наметі і підем на Парашку "на легке". Але коли прокинулис
ь, то гори були в хмарах, і я зі спокійною душею продовжувала ніжитись у спальнику. Трохи похазяйнували, погуляли по Сколе, проте цікавість не вгавала. Де ж вхід на цю Парашку? І о- диво! За третім разом ми його знайшли. Непримітний жовтий маркер і лісова стежка. Пройшли пару метрів і зустріли малесеньку ласку. Таку гарненьку і товариську. А потім, знайшли невеличкий водоспад, під яким хлюпались і їли малину. І я вже ані на грам не шкодувала, що ні на яку Парашку ми не пішли, а знайшли натомість таке чарівне місце.
Саме місто Сколе на перший погляд нічого особливого з себе не представляє. Єдиний великий плюс, що одразу кидається в очі це те, що гори починаються прямо біля вокзалу. Але насправді в Сколе є кілька мінеральних джерел, є широченна річка, де місцеві майструють собі острівця у формі сердечок і загоряють там собі цілі вихідні. Є чисте озеро з жабками. Є пару цікавих маршрутів на водоспад Кам'янка, які проходять ароматним лісом. є кілька рекреаційних закладів. А жителі, практично не смітять.
І от що я скажу на останок, якщо ви все-таки вирішите йти на Сколівські Бескиди,
тому у вас є прекрасна можливість перевірити свою фортуну, і , можливо, вам вона посміхнеться , і ви помітите ту єдину мітку, і вийдете на правильну дорогу.
Або чекатимемо разом нормальних карт від "Карпатських Стежок".
Я заздалегідь готувалась до гіршого,оскільки, чекаючи на подорож , начиталась про численні блукання навколо Парашки і відсутність маркування. Але пару міток ми все-таки знайшли і з гордо задертою головою пройшли повз групу розгублених туристів. Але щастя наше було недовгим. Пару кущів малини, і стежка стала непомітною. Це якась магія карпатських стежок. Зараз є, а за хвилину - немає. Але ми не здавались. Іра рішуче вела нас вперед. Ми крутили карту і розуміли , що йдем не туди. Але бажання вишкребтись на цю Парашку не давало спокою. Тут Іра пішла в розвідку. Піднялась по одній стежці, а коли почала спускатись, вийшла зовсім в інше місце, хоча , по її слова, йшла тією самою стежкою. Вобщем началась якась чертовщіна. Ми повернулись до початкової точки підйому, вже думали було плюнуть на цю гору, аж тут я, на свою голову, побачила "мітку". Чого я вирішила, що це була саме мітка, і саме на Парашку, одному Богу відомо. Але скерувала - вперед. Перейшли річку, вилізли на схил, і я побігла на звук вирубки лісу. Спитала у лісорубів- куди на Парашку? Вони показали напрямок, сказали що туди кілометрів вісім, і що там є мітки. Повіривши в щасливий випадок, ми чимчикували на гору. Щоб сказати, що дорога була поганою- не сказати нічого. Стежки практично не було. За дві години ходи ми побачили аж ДВІ невразумітельні мітки. По бокам росли борщівники в мій зріст . Іра поразказувала мені про них страшилок, і я намагалась проскочити такі ділянки як найшвидше. В повітрі відчувався скорий дощ, парило, вершина була незрозуміло де, і через кілометр ми б увійшли в хмару. Тому поївши казінак, познімавши з себе кліщі, ми повернулись назад.
| Іван-Чай і ми |
Перед сном ми постановили, що зранку залишим речі в наметі і підем на Парашку "на легке". Але коли прокинулис
ь, то гори були в хмарах, і я зі спокійною душею продовжувала ніжитись у спальнику. Трохи похазяйнували, погуляли по Сколе, проте цікавість не вгавала. Де ж вхід на цю Парашку? І о- диво! За третім разом ми його знайшли. Непримітний жовтий маркер і лісова стежка. Пройшли пару метрів і зустріли малесеньку ласку. Таку гарненьку і товариську. А потім, знайшли невеличкий водоспад, під яким хлюпались і їли малину. І я вже ані на грам не шкодувала, що ні на яку Парашку ми не пішли, а знайшли натомість таке чарівне місце.
| Озеро у Сколе |
І от що я скажу на останок, якщо ви все-таки вирішите йти на Сколівські Бескиди,
тому у вас є прекрасна можливість перевірити свою фортуну, і , можливо, вам вона посміхнеться , і ви помітите ту єдину мітку, і вийдете на правильну дорогу.
Або чекатимемо разом нормальних карт від "Карпатських Стежок".
Цікавий вийщов огляд) згадалось як я какао відкривала і трохи припорошила все обличча))
ВідповістиВидалити