Чесно кажучи, не думала я, що другий раз поїду в Туреччину. Проте численні фото Лікійської тропи, розповіді про її легкість та красу, про можливість милуватись морем впродовж маршруту, спокусили мене пройти ці 500 км. Ну, або хоча б якусь їх частину. До того ж, Turkish Airlines запропонували таку низьку ціну до Стамбулу, що не полетіти було б безкінечною дурістю.Тому, обрали дати, склали маршрут і гей....
Маршрут : Лікійська тропа (Анталія- Каньйон Гюйнюк-Унупінар-Чіралі-Адрасан-мис Гелідонія-Караоз)- Фініке- Фетхіє (Олюденіз)-Памуккале- Стамбул
Пройдено по Лікійці- 150 км/ 7 ходових днів
Ціни на транспорт: Автобус Анталія-Автостанція - 10 лір
Автобус до Гюйнюка - 6 лір
Маршрутка Караоз-Фініке- 6 лір
Автобус Фініке-Фетхіє -28 лір
Автобус Фетхіє-Памуккале - 30 лір
Маршрутка Денізлі-Памуккале - 4 ліри
Памуккале-Стамбул-50 лір
Транспорт в Стамбулі - 4 ліри ( з карткою 2,30)
Розваги: Вхід на Хімеру - 6 лір
Вхід в Гюйнюк - 6 лір
Прокат спорядження для каньйона - 35 лір
Вхід в Олімпус - 12 лір
Вхід Памуккале - 35 лір
Житло: Хостел в Олюденізі - 70 лір за 5 чоловік
Хостел в Денізлі- 80 лір за 5 чоловік
Квартира в Стамбулі -100 лір/ніч за 5 чоловік
Їжа: Хліб- 0.75 лір
Донер - 4-8 лір
Пахлава -15-40 лір/ кг
Апельсини -2 ліри
Помідори-3 ліри
Гюзлеме(тонка лепьошка з начинкою)- 4-8 лір
Чай- 1-4 ліри
Айран -3 ліри/літр
Бублик - 1 ліра
Морозиво - 3 ліри
День 0.Стамбул- Анталія -Гюйнюк.
На виході з аеропорту в Анталії у вас є два варіанти:
-перший- їхати автобусом №600. В дорозі 1,5 години, коштує 5 лір і довозить до анталійського Отогару;
-другий- сісти на мажорний трансферний бус і доїхати за півгодини за 10 лір до точки,звідки стартують маршрутки на Гюйнюк.
Обидва ходять з інтервалом у 30-40 хвилин.
Ми обрали другий варіант,оскільки в Анталію ми прилетіли близько 18 години. і кожна хвилина до ночі була важливою.
 |
| Середземне море |
День 1.Каньйон Гюйнюк
 |
| На старті |
На початку маршрута є чудовий вказівник. Потрібна просто йти прямо до дорозі. Місцями зустрічаються написи типу "Пещера очень красивая 600 ", "Али,спасибо за тропы", " Скала и беседки- 300 м" зі стрілочками. Ми не звертали на них уваги і просто йшли вперед. Сонце безжально пекло, і через 1,5-2 години ми дійшли до входу в Каньйон.
 |
| Дорога на Гюйнюк |
Вхід коштує 6 лір. Також у контролерів можна купити карту Лікійської тропи. Є суцільна, а є розбита на пару буклетів. В києві паперової карти не знайшли, тому на випадок "щось трапиться з телефоном", вирішили купити. Виглядала вона надійно, ніби і джерела і стоянки були позначені і коштувала 10 лір. Проте потім ми безліч разів шкодували про це. Карта виявилась неймовірно жахливою. Нерівномірний масштаб,якось перекручена догори дном, не правильно позначені місця кемпінгів. Словом, завантажуйте жпс-треки, і горя не знатимете.
Пройшовши трохи вперед дорога розділяється на дві частини. Хто хоче йти в каньйон і до водоспаду- прямо, по гарній ґрунтовій дорозі, а хто одразу хоче виходити на тропу- вверх по крутій стежці. Ми подумали, що ці дороги десь там зійдуться. І помилились.
 |
| Гюйнюк |
 |
| Гюйнюк |
Сам каньйон дуже красивий. Бірюзовий колір,скелі,що поросли плющем. Проте пройтись каньйоном до водоспаду просто так не вдасться. Потрібно брати на прокат гідрокостюм, шлем, взуття.Все це задоволення коштує 35 лір. Спочатку ми скупились, трогали ногами воду, і думали що і так пройдем. Але нас попередили.що входити без захисних костюмів заборонено. Трохи пожались,але вирішили все ж іти. І я ні на секунду не пошкодувала. Не знаю,як по такій холодній воді і камінцям ми пройшли без спорядження. Емоції і враження,які ми отримали коштують набагато більше,аніж гроші,які ми заплатили.
 |
| На початку каньйону |
 |
| Непрогавте це коритце |
Спуск вниз продовжувався. Знову вийшли до каньйону. Покупались і зустріли вказівники до ресторану "У АЛІ". Будьте уважні, не сплутайте їх з маркерами маршруту. Після Яйли Гюйнюк почали зустрічатись написи на деревах "Ресторан у Сулеймана. 300 м через 500". Впродовж 3-х кілометрового відрізку Сулейман радісно і безграмотно нам повідомляв відстань до свого закладу . Сам "ресторан" нічого особливого не являє. Столик, соковижималка, на якій нам надавили гранатового соку за 3 ліри і виноградна лоза,що створює приємну тінь. Поки ми вовтузились. Сулейман виніс нам по гранату. Хоч наплічники були неймовірно важкими,але подарунок став приємною ношею.
Ми вийшли з Сулейманових володінь, поахкали,що курей годують гранатами і почали підйом лісовою стежкою.Потім вийшли на трасу.Ноги шалено боліли від асфальту і неправильно підібраного взуття. Пройшовши добру годину ми зробили круг і знову прийшли до Сулеймана.Злості не було меж. Тому,якщо йтимете по трасі вниз,біля мечеті потрібно не прогавити поворот. Сил уже геть не було,і ми заночували на розкішній місцині,десь біля повороту на Овачік.
Вода була впродовж всього дня,хоч і не багато. З місця стоянки потрібно було круто спускатись вниз до річки, розпугуючи кам'яних крабів.
 |
| "У Сулеймана" |
 |
| Вечірні радощі |
Зранку йшов дощ. Ми вже встигли були засмутитись,що будемо мокріти сьогодні, але до 11 години від затих, а ми нашвидку запаривши кус-кус побігли по тропі. Вгору було підніматись не важко, вся дорога широка,грунтова, йти саме задоволення. Води багато і багато місць для стоянок. По маршруту після Яйла Кудзери вверх є кемпінгові місця. Спочатку ми йшли вздовж річки,але потім дорога почала відходити , і ми розпереживались що знову не вдасться помитись. Але вийшовши з лісу на чудову галявину,трохи по ній побродивши,метрах в 50 знайшли джерело з коритцем і шлангом.Ноги гуділи від ваги рюкзака і від перепадів висот. Я не втомлювалась картати себе за те що пожаліла грошей і не купила нормальні кроси.
Тим,хто брав літній спальник спати було прохолодно. В моєму дойтері на +2 я почувалась більш ніж комфортно. А завтра нас чекав Олімп.
 |
| Сніданок |
 |
| "Красиво жить не запретишь" |
 |
| Вечірня Тахтали |
Ранок видався пречудовим. Над Олімпом не було ні хмаринки, і ми мріяли про панораму,яка відкриється з його вершини. Але досить швидко погода зіпсувалась, небо затягло хмарами і ніякого сенсу підніматись на кілометр вверх ми не бачили.Вирішили не звертати на підйом до Тахтали, а пішли собі ґрунтовою дорогою,смакуючи фініками. По дорозі зустріли турків,які не зважаючи на "туркче бельмерьорум" щебетали по-своєму і намагались попросити у нас, як виявилось, запальничку. В знак вдячності вони дали нам по апельсинці.
 |
| Черепахи там і тут |
Тут варто сказати,що скрізь по Бейчику розвішана реклама ресторанів на деревах. Це все виглядає дуже заманчиво. але насправді, все зроблено дуже похабно і кустарно. Ніби дитяча халабуда на дереві. Тому не ведіться.
 |
| По дорозі на Тахтали |
 |
| Нарешті ми побачили море |
Місце для ночівлі ми знайшли досить швидко. Пройшли до кінця села ( чи то місто) і напроти інформаційного стенда вилізли на пагорб. Води там нема,але практично біля кожної хати є умивальничок,де можна її набрати. Весь вечір ми слухали співи павлінів і гавкання псів. Потім до нас зайшли кози і козли цілим стадом. В Карпатах я б боялась і переживала, але тут втома була настільки сильною,що після вечері всі миттєво заснули.
День 5. Бейчик-Улупінар-Хімера-Чіралі
Дорога від Бейчика добре промаркована,ніде не виникає питання " на право чи на ліво?".По тропі теж йти було не складно і ми досить швидко дійшли до Улупінара. По дорозі ми зустіли величезну ящірку, кладку яєць і лимонне дерево.Спустились до траси і через дорогу від умивальничка Макс побіг в кущі і знайшов там апельсиновий сад. Нарешті! Нашій радості не було меж. За годину я з'їла більше апельсин.аніж за всю минулу зиму. До речі,місця там достатньо і для стоянки, і вода поруч.
Улупінар славиться своєю фореллю. І тут і там вас спокушають зайти спробували. Проте ми не спокусились, за спиною було по 3 кг апельсин. і ми радісно крокували вперед.
Думали зробити собі короткий день, але карта нас обманула, і води біля Хімери не було. Вирішили проходити Верхні вогні, але й там води не було. Далі вниз, уже дійшли до основних вогнів Хімери, але ані місця для стоянки, ані води ми не помітили, тому вирішили йти далі.
Сама Хімера ніякого особливого враження не справляє. Пару невеличких вогників зверху, і ще пару трохи нижче. Всі радять приходити вночі, можливо і правильно, бо при світлі дня- нічого грандіозного. Хоча побачити це варто.
На виході з Хімери нас чекав неприємний сюрприз. В нас просили квитки за вихід. Нашому здивуванню не було меж. Якщо хотіли зробити Хімеру платною, то і на верхніх вогнях потрібно було поставити касу. Як ми не пояснювали,що це безглуздо,що ми вже заплатили в Гюйнюку,все було безрезультатно. Один турок почав погрожувати нам палкою і ми вирішили повернутись звідки прийшли. Не бажаючи платити " за вихід" ми просто трохи вище піднялись над виходом по горі, обійшли по верху і спустились за кілометр від пропускних воріт. Ми були в сандалях і шортах,подерли ноги об колючки,позаганяли в руки занози,були голодні і змучені, але зекономили 6 лір.
Пройшовши по трасі вийшли до Чіралі. Вирішили переночувати на пляжі біля футбольного поля. Воду бігали набирати в один з житлових будиночків,з виставленим на вулицю умивальничком.
 |
| Через дорогу апельсиновий сад |
 |
| А от і він |
 |
| Вогні Химери |
Макс десь вичитав,що пляж Чіралі входить в 10 найкрасивіших в світі. Тому ми вирішили постояти там ще один день. Сонце пекло нещадно і ми пішли витрачати заощаджені 6 лір на мороженко. Поки Аня смажила боки на сонці ми пройшлись по пляжу до входу в місто Олімпус. Прямо біля моря є прісне озерце з качками, в якому ми відмочували наші натомлені ноги. Дізнались,що вхід в Олімпус коштує 12 лір і побачили тих, хто нахабно ігнорує цей факт,заходячи туди чигирями. Макс трохи покрутився вперед-назад, і таки знайшов дірку в заборі. Шлях на завтра ми розвідали. Час було повертатись на стоянку.
Ввечері вирішили трохи позагоряти. Море було ще досить холодним,тому просто, лежачи на безкоштовних лежаках ми міряли відстані до наступних точок маршруту.
 |
| Чіралі.Пляж |
 |
| Олімпус |
 |
| Неймовірні чіральські кактуси |
Натхеннні вже відомим маршрутом,ми жваво попрямували до "входу" в Олімпус. Сама його територія складається з решток бань,амфітеатру,житлових будинків,саркофагів. Пару годин варто виділити,щоб по ньому побродити.
Ніхто за нами не слідкував,та й не впевнена,що хтось взагалі переживав,що ми безкоштовно прослизнули. Тропа нещадно вела вгору, і через півгодини ми зрозуміли,як жахливо затупили. У нас закінчилась вода. До Адрасана 18 км. По дорозі всі джерела були пересохлі. Карта обіцяла на вершині воду, але то було просто коритце з протухшою водою з відстійника для напування кіз. Аня намагалась її пити, додавала туди лимон. Але ми обмежились простим вмиванням і взялись смоктати 5-ту за день цукерку.
 |
| По дорозі в Адрасан |
 |
| Амфітеатр в Олімпусі |
 |
| Бухта Адрасан |
 |
| Бухта Адрасан |
День 8.Адрасан
Ах, ця бухта Адрасан. Все там було прекрасно. Пляж, ніяких людей,тепле море, прісна вода. і навіть дрів можна знайти. Ми вирішили постояти тут цілий день. Накупались і назагорались до схочу. Знайшли купу посуду. Вирішили усиновить чайник і сковорідку.
Після обіду вирішили пройтись по бухті. Вона виявилась курортни містечком з безліччю пансіонатів, розрахованих на європейських пенсіонерів. Ми дозволили собі поїсти в одному з кафе гюзлеме. Тонесенький біляш з 1 грамом начинки. Толком не наївшись,вирішили піти накрасти апельсинів.
Ввечері зробили інсталяцію і трохи потанцювали під музику пропливаючого катера.
 |
| Знахідка |
 |
| Відпочинок |
 |
| Море-море-море |
День 9. Адрасан- мис Гелідонія-Караоз
Ранок дав нам зрозуміти, що час рухатись далі. Небо було затягнуте хмарами,повітря вологим і жарким. Запаслись водою, і пішли до Гелідонії. Дорога йде по скелям над морем,ногам в сандалям трохи важко. але очам дуже радісно від краси. Вода є лише на початку шляху,поки ви ще біля Адрасана. Потім вода є лише через 5 кілометрів після маяка.
Сили потроху покидали, роздратування накопичувалось і я в черговий раз картала себе за не куплені кросівки. На трасі до Караоза ми несподівано побачили умивальничок і прямо біля нього місце для стоянки.Вирішили далі не йти, а ночувати прямо біля дороги.
Що ми тільки в тій раковині не робили. Ми і мились, і прали, і їсти готували. Правда,вода була трохи з присмаком.
 |
| Мис Гелідонія |
 |
| По дорозі до маяка |
День 10. Караоз-Фініке
Якби ми знали,що через пару сот метрів будуть кемпінгові місця на березі моря з водою, ми б вчора пройшлись трохи далі. Але що вже поробиш.Милуючись морем йшли до Караоза. Вздовж траси купа умивальничків, місць для стоянок і чудових пляжів.
Від Мавікента до Фініке ми проїхали маршруткою і тут же постала проблема: куди далі. Насувався дощ,був обід і кудись їхати вже не було сенсу.
Дешевих хостелів там не знайшлось,тому, занурившись по глибше в пляж ми розбили табір. Вздовж всього пляжу є безкоштовні туалети з водою і навіть душем. Можна знайти купу дрів. Тому ночувати ми мали як королі.
 |
| Такі штуки вздовж усієї траси |
 |
| По дорозі на Караоз |
День 11. Фініке-Олюденіз.
Прокинулись ми від стукоту дощу по намету. Після Грузії фобія "дощ в поході" мене успішно покинула, я висунулась з намету і побачила, що я нічого не бачу, окрім білого туману. Вирішено було йти на автостанцію,бо не відомо коли цей дощ закінчиться. Поки ми зібрались і дочовпли на отогар , дощу і слід простив. Автобус на Фетхіє відправлявся за півгодини,тому ми ще встигли поснідати турецькими пиріжками.
Автобус їхав 4 години.за які ми встигли поспати і втоптати екмек з айраном. На автостанції на нас одразу накинулись з пропозиціями їхати в Памуккале. Але на Фетхіє у нас ще були плани. Хотілось подивитись долину метеликів і позагоряти в Олюденізі. Карта обіцяла безліч місць для кемпінгу, але, як виявилось, всі вони платні. Тому довелось шукати той.що по дешевше. Ним стали апартаменти в 6 кілометрах від моря. Зате помились і прочитали в гуглі,що нормальні люди їдуть в долину метеликів в вересні. В інший час їх там просто нема.
В морі не покупались,на метеликів не подивились, зате побачили шикарний пляж і поспали на м'якенькій постелі.
 |
| Олюденіз |
 |
| Олюденіз |
Близько 14 ми приїхали на автостанцію.Миттєво купили квиток до Денізлі і миттєво туди поїхали. Їхали знову 4 години,дощ стукав по склу і ми молили Бога,тільки б завтра була гарна погода. Денізлі виявився досить великим містом, в величезною автостанцією і дорогими апартаментами. Ще вчора ми забронювали один хостел, і тому вирушили прямо за адресою. Почався сильний дощ, а своїх апартаментів ми так і не знаходили. Дякуючи одному турку, з нашого готелю за нами приїхали, довезли,розселили.Правда, по різним кімнатам. Всі чомусь були знервовані і ми моніторили Гугл, якби безкоштовно пролізти в Памуккале.
 |
| Це все,що ми бачили в Денізлі |
Маршрутки до Памуккале бігають постійно. Коштують 4 ліри. Проте раджу вийти в Каракої,це наступна зупинка після Памуккале. Невеличке село і великим базаром і своїми власними термальними джерелами, тільки на відміну від Памуккале не білими, а кольоровими.
 |
| Фонтан в Каракої |
 |
| Памуккале |
Розчарування 2: лище 7-8 травертинів заповнено подою. Всі інші стоять висушені, і до них прохід заборонений.
Розчарування 3: вода в травертинах холодна.В деяких трохи тепла. А обіцяли ж термальні джерела.
Проте не зважаючи на це, там все рівно дуже красиво!
 |
| Найбільший рівень води в травертині |
 |
| Ванна Клеопатри |
 |
| Амфітеатр Геліополіса |
 |
| Геліополіс |
День 14. Стамбул
Наш автобус затримався на 3 години, і в Стамбулі ми були близько 13 години. Пошук житла зайняв ще годину. З падінням гривні ціни вдвічі зросли, і те,що коштувало в 2014 150 грн,зараз вартувало 300 грн. Проте нам вдалось знайти прекрасні апартаменти за прийнятну ціна. З вікна виднілась блакитна мечеть, на плиті варився чечевичний суп і ми готувались до заглиблення в атмосферу Стамбула.
Вже знайомі вулички, що встигли полюбитись, знайомі дідусі,що безкінечно п'ють чай і грають в доміно, відгодовані коти і нахабні голуби. Люблю це місто.
Цього разу воно знову вразило мене. Вразило Блакитною Мечеттю. Вхід туди безкоштовний,правда вас пустять лише на територію для іноземців. Дівчатам видають спеціальний одяг,тому якщо нічого,що б відповідало мусульманському канону у вас нема,не переживайте. А всередині...всередині неймовірна краса. Тисячі і тисячі свічок, мільйони шматочків кольорової смальти. з якої викладені безкінечно красиві мозаїки. Мені захотілось залишитись там навічно. Я просто сіла і сиділа близька півгодини. Не знаю, в чому причина, але всередині Блакитної Мечеті відчувається неймовірна чистота і сила віри.
З таким емоційним підйомом вирішили зайти і в Айя Софію. Проте о 7 вечора вона вже була зачинена. Тому ми прогулялись до порту і з'їли сендвіч з рибкою.
 |
| Отак готують до входу в мечеть |
 |
| Блакитна мечеть |
Сьогодні ми вирішили надолужити вчорашні прогалини, і з самого ранку побігли в Софію. Проте...величезна черга і 40 лір вхід. Цього ми вже не змогли пересилити. Почекає до наступного разу.
Аня била тривогу- вона ще нічого з сувенірів не купила, і ми пішли швендятись по базарам. В неділю Гранд Базар був зачинений ,тому наш шлях лежав на Єгипетський. Але по дорозі до нього був ще один якийсь напівзаконний і наполовину дешевший базар, на якому, практично, ми й затарились. Потім покатались на річному трамвайчику. До речі, весь транспорт в Стамбулі коштує 4 ліри. Якщо ви купуєте картку( 10 лір), то 2,30, а на річковий транспорт 2,45. Рахуйте як вам вигідніше. Нас було 5,тому картка добряче зекономила нам гроші.
 |
| Вузенькі вулички Стамбула |
Уже ввечері купили додому пахлави і пішли збирати речі.
 |
| Товстун |
В Україну хотілось. Проте лише на пару днів. А потім знову в гори. Вже в літаку ми обговорювали Тропу Апостола Павла і думали, коли ми знову повернемось в Туреччину.
Може восени, коли буде врожай гранатів?
 |
| До зустрічі,Туреччина |
Немає коментарів:
Дописати коментар